Сайт Яблуницького НВК

Інформація для батьків

Підвищення відповідальності сім'ї за виховання дітей — одна з важливих проблем нашого суспільства. Проте чекати, доки батьки самі опанують склад­не мистецтво (науку) виховання, не можна. Завдання — дати їм мінімум знань з усіх аспектів навчання і виховання дітей — покладається в першу чергу на педагогів.

Незаперечна сьогодні соціальна значимість взаємодії педагогів і батьків у розвитку особистості. Багатство її робить життя дітей змістовним і приєм­ним.

Піклуючись про те, щоб у вихованців загальноосвітньої школи-садка було все необхідне, педагогічний колектив виявляє турботу: це і затишне приміщення, різноманітні навчальні посібники, іграшки, обладнані ігрови­ми і спортивними спорудами майданчики, якісне харчування. Та головне — турбота про високий рівень освітньо-виховної роботи.

Колектив у нас працьовитий, дружний — справжні спільники й однодум­ці, які добре розуміють роль навчального закладу на селі, складність і від­повідальність, покладену на нього. Сьогодні він добре справляється із зав­даннями щодо навчання і виховання дітей; досвід його відомий у районі і за його межами, завершений експеримент "Організація школи-садка — ро­дини". Нині педагогам є чим поділитися з колегами, хоч шлях до визнання був нелегкий. Вони використовують активні методи і прийоми навчання, залучають дітей до світу знань, вивчають з ними народні казки, пісні, при­слів'я, лічилки.

У школі-садку створена належна атмосфера емоційної захищеності, теп­ла і поваги до дитини, її самореалізації. Вихователі і вчителі уважні до настрою і стану батьків, обирають для бесіди найбільш вдалий момент і так встановлюють довіру і контакт для кожного.

Взаємодія з сім'єю стала невід'ємною складовою фахових обов'язків пе­дагогів. У вузах при підготовці спеціалістів питанню організації роботи з батьками виділяється мало годин. Тому ми збагачуємо зміст і форми єдно­сті з сім'єю у вихованні дітей.

Дуже важлива здатність педагогів встановлювати з батьками ділові і дру­жні взаємини. Отже, перед працівниками постала проблема самовиховання, досконалого володіння правилами і методами взаємодії. Розв'язання її дало нам змогу не лише вдосконалювати фахові вміння, а й внутрішньо зрости, збагатитись досвідом людських взаємозв'язків.

Емоційна основа взаємодії з батьками з питань навчання і виховання дітей становить її специфіку і полегшує спілкування. Тому одним із завдань школи-садка стало налагодження позитивних контактів з усіма батьками. Основним було взаєморозуміння у погляді на дитину дошкільного і молод­шого шкільного віку. Із цього приводу в ході безпосереднього спілкування вихователі дошкільних груп та вчителі обмінювалися з батьками інформа­цією.

Передбачаючи свої контакти з батьками, педагоги щоразу визначають конкретну мету: порозумітися, довідатися про думку з приводу чогось, впли­нути на ставлення до певної ситуації у вихованні і навчанні дітей тощо, щоб у кінцевому результаті досягти співдії. Обмірковуючи заздалегідь свою розмову з батьками, продумують, як вони її сприймуть. Особливо обереж­ні, коли розмова йде про негативні прояви характеру дитини. Щоб запобіг­ти психологічному бар'єру (неприязне ставлення до педагога, відчуження, антипатія, зіпсований настрій), вони говорять з розумінням і стурбованіс­тю, виражають готовність докласти всіх зусиль разом з батьками, щоб не повторились небажані вчинки дитини. У школі-садку основне правило: ні­коли не нарікати на дитину.

У нас завжди можна почути прості звернення до батьків: "У чому Ви згідні зі мною або ні?", "І Ви такої ж думки, чи не так?", "Спостерігайте, як ця властивість проявляється у дитини вдома і розкажіть мені" та ін. Персональні звертання наодинці переживаються батьками сильніше і при­вертають увагу до турботи за дитину.

Такі помірковані стосунки допомагають нам реалізувати важливу функ­цію спілкування — взаємодію, бо вона виникає на ґрунті спільної турботи про особистість, її інтереси.

Без включення (залучення) батьків у процес виховання і навчання дитини неможливо виконати вимоги стандарту дошкільної і початкової освіти. Ціліс­ність педагогічного процесу буде забезпечуватися при умові, якщо зміст навчальних програм буде підтримуватись і продовжуватись в умовах сім'ї. Коли батьки починають взаємодіяти з дитиною з приводу освіти, вони на­вчаються її бачити і розуміти, будувати взаємодію не на побутовому, а на навчальному рівні.

Як показала практика, батьки знають, що несуть відповідальність за ви­ховання своїх дітей, і беруть її на себе, але не завжди знають, як удома допомогти дитині вчитись. Незалежно від матеріального благополуччя вони відчувають себе безпомічними, зустрічаючись з проблемою виховання і на­вчання.

Тому виникла необхідність виділити в змісті роботи з батьками власне навчальні аспекти, що є, на наш погляд, складним. Ми не намагалися всіх батьків залучати однаковим змістом. Спочатку починали з цікавого для них, чим вони займаються з дитиною, що поклали під подушку на Миколая, під ялинку від Діда Мороза, а потім підключали свій програмовий зміст.

Передумовою успіху у спільному з батьками пізнанні дитини є відвіду­вання педагогом своїх вихованців удома. Тепер часто можна від педагогів у сільській школі почути: "А для чого відвідувати? Ми ж у селі і так все знаємо про всіх". Ми переконалися, що такі зустрічі відбуваються по-різ­ному і дають неоднакові результати. Коли педагога зустрічають з довірою й симпатією, то і є взаєморозуміння. Наші вихователі і вчителі завжди бать­ків повідомляють про приємне, вивчають, яка дитина вдома: весела, приві­тна, замкнута чи тиха. Чому в дитсадку, школі пустує, а вдома принишкла? Це є роздуми для взаємного вирішення.

Останнім часом посилилась тенденція до вдосконалення й урізноманіт­нення форм та прийомів навчання взагалі, до пошуку шляхів організації самостійної творчої роботи дитини як засобу активізації та пізнавальної діяльності зокрема. Педагоги в навчально-виховному процесі використову­ють проблемні завдання, мовні дидактичні ігри для розвитку самостійного мислення; сюжетні задачі і вправи для розумового розвитку; мовно-логічні вправи з предметами і картинками.

Тому вихователі, вчителі звертають увагу батьків на формування само­стійності як якості особистості, підкреслюють необхідність активної інте­лектуальної роботи дитини в процесі навчання. Вони пропонують батькам, щоб діти вдома виконували такі завдання з ознайомлення з навколишнім: відповісти на запитання, звернутися з запитанням до членів сім'ї, придума­ти назву до картини, оповідання, описати предмет чи рослину, розв'язати логічну задачу чи проблемну ситуацію, обґрунтувати свою відповідь ("Чому ти так гадаєш?"). Педагоги розробили для батьків конкретні зразки само­стійної роботи, яку можна організувати вдома з різних тем із дітьми різного віку. Наведемо для прикладу окремі з них.

"Транспорт": назвати і домалювати деталі, яких не вистачає; намалюва­ти дорогу для поїзда, літака, пароплава.

"Магазин": намалювати, що продається в магазині? Що робить прода­вець? Розповісти.

"Праця дорослих": "Чи може одночасно мама пекти пироги і полоти гря­дку?" Пояснити і аргументувати відповідь.

"Робота за схемою", на якій зображене все необхідне для роботи н; городі (в полі). Треба показати лініями, який шлях пройде огородник, селя­нин у полі, щоб виростити овочі, зібрати зерно.

"Словесні завдання": "Чи можна одночасно писати і їсти? Чому?" "Маю прасувала білизну. її покликала сусідка. Вона все лишила і вийшла. Ч правильно вона зробила?" і т. д.

Педагогам доводиться готувати багато карток, малюнків, схем, заготівок-моделей. І тут допомагають батьки, переконуючись у тому, що у ді особливо маленьких, мислення образне і для його розвитку необхідні в: ви з посібниками. Це спонукає батьків до пошуку різних підходів у навчанні дітей самостійності.

Пропоновані завдання (розповідають батьки) виконуються по-різному.  Але вони переконуються, що у дітей різні інтереси, рівень мислення.

Вихователі і вчителі на заняттях, уроках спостерігають зворотний зв'язок: дошкільнята і школярі легше і швидше засвоюють матеріал, спокійно  його обмірковують, послідовно виконують дії.

Одним із важливих напрямків освітньо-виховного процесу сільські школи-садка є, безумовно, трудове гартування. Наші діти змалечку залучаються батьками до посильної праці: збирають гриби, малину, суниці, чор­ниці, ожину тощо. Посильна діяльність справляє глибокий вплив на фор­мування всіх сторін особистості дитини. Педагоги запрошують батьків на заняття, уроки, де пропонують дітям правила безпеки в горах, лісі, на річці, разом розв'язують різні проблемні ситуації.

Завдяки зусиллям вихователів, які працюють з дітьми середнього дошкі­льного віку, старші дошкільники та молодші школярі мають трудові навич­ки самообслуговування, виконання простих доручень господарсько-побу­тового характеру. Але ми помічали, що значна частина дітей виконує дору­чення без особливого бажання, мляво, без старанності. Окремі не намага­ються виконати роботу добре, довести до кінця. Такі прояви спостерігались у навчанні молодших школярів. Обговоривши з батьками результати ана­лізу спостережень за виконанням доручень, побачили необхідність підви­щити роль праці як засобу формування особистості: якомога доступніше й переконливіше мотивували працю і навчання, дії дітей, режим виконання, показуючи кінцевий результат. Заохочуємо деколи і тих, хто й не заслуго­вує, щоб краще зорієнтувати трудові зусилля дітей. Переконуємо батьків через спостереження, конкретним прикладом на заняттях, уроках праці в тому, що дуже важливо, щоб діти усвідомили, для чого і для кого потрібна та чи інша робота й особливо для самої дитини в конкретному випадку (розставимо баночки з фарбою — для всіх, допомогли вихователю, вчителю потурбуватися про своєчасний початок уроку).

Ми й раніше усвідомлювали, що якості особистості не можна формува­ти по черзі. Але тепер побачили, що сумлінність, як одна з найважливіших рис людини у її ставленні до праці й навчання, має бути виділена особливо в єдиному комплексі виховних завдань. Із цією метою педагоги широко застосовують і показують батькам прийоми паралельних дій дорослого і дитини (підготувати місце для виконання роботи з малювання, письма тощо). Обов'язково заохочуємо тих, хто старанно й акуратно виконує завдання ("Як зрадіє мама, коли твої книги (іграшки) лежатимуть акуратно на полич­ці, в ящику").

Практика показала, що у формуванні старанності важливо стежити за послідовністю виконання дії, якістю роботи, умінням добиватися результа­ту. Пропонуємо батькам при виконанні спільної праці з дітьми вдома до­мовлятися про взаємодію. Ініціативу при цьому надавати синові чи доньці, а якщо їх кілька, то сприяти, щоб вони не хитрували (вибирали меншу чи легшу частину) у визначенні обов'язків. Завдяки взаємодії з батьками в даному випадку у багатьох дітей з'явилось попереднє замовлення на вико­нання доручення; вони дружно приступали до справи; поліпшився настрій після виконання завдання на уроці, з'явилося бажання до співробітництва, взаємодопомоги. А це хороший показник для дальшого гартування працелюбства.

Важливе місце у формуванні духовності дитини в школі-садку займають народні звичаї і традиції. У педагогічному процесі вони стали основою, на якій зростає національна свідомість дітей і дорослих. Визначальними вони стали у вихованні дитини в сім'ї та родині. Разом із батьками ми відмічаємо День пам'яті померлих, загиблих воїнів, святкуємо Різдво, Великдень, Зе­лені свята, а також день родини, дні народження та інше. Все це сприяє не тільки засвоєнню дітьми традицій українського народу, а й єдності і міцно­сті поколінь.

Значний вплив на формування у дітей чуття краси справляє природне оточення нашого села. Можливості тут широкі, то й використовуємо їх уповні. Питання естетичного розвитку дошкільнят і школярів розв'язуємо з батьками в комплексі з іншими аспектами виховної роботи (спостереження за оформленням будинків у селі, ігрових зон у групах, порівняння картин художників із пейзажами живої природи та ін.). Велика радість для всіх — виставки квітів, гербаріїв рослин. У школі-садку і вдома діти разом із доро­слими дають друге життя своїм знахідкам у лісі (гілки, сучки, корінці, мох), оживляють їх.

Педагоги для батьків організовують виставки "Як відзначити день наро­дження дитини вдома", запропонувавши зразки святкового меню (різнома­нітні салати, коктейлі з соку тощо, ряд організаційних моментів). Індивідуа­льно проводимо бесіди — про подарунки, упаковку. На практичних заняттях пропонуємо для батьків виготовлення вітальних листівок до свят, для приві­тання родичів. Вихованці і учні добирають матеріали, складають композиції.

Музичне виховання посідає особливе місце. Ми розвиваємо інтерес до музики, співу не лише у дітей, а й усіх працівників, батьків. Для святкових виступів, ігор дітей упродовж багатьох років разом з батьками виготовлено чимало костюмів. Тут із обох сторін багато вигадки, ініціативи. Любо диви­тися, з якою охотою, убравшись у них, діти разом з батьками виконують народні танці й пісні. Такі спільні свята набувають особливого значення, залишають глибокий слід у серцях педагогів, дітей, батьків і всіх присутніх.

Природа — невичерпне джерело розвитку дитини. Окрім спостережень, екскурсій разом із батьками, педагоги вводять дітей у світ її "секретів", проводячи досліди на уроках. Відвідавши у нас такі заняття-досліди, батьки пропонували (розповідають діти) малюкам незначні досліди вдома ("Сіль, цукор, їхні властивості і застосування", "Дерево, його властивості і засто­сування", "Ось яка вона, земля"). Із бесід ми виявили, що вони прийшли до висновку: діти свідомо опиралися на досвід, одержаний на уроці, знахо­дили способи перевірки своїх висновків. Самі розповідали вдома: "Звідки беруться хмари?", "Чому йде дощ?", "Як утворюється веселка?", "Що таке роса, туман". У них збільшилась кількість запитань до дорослих у родині.

Враховуючи велику роль розумового виховання у підготовці дітей до шко­ли, ми приділяємо особливу увагу активізації мислення дошкільників і школярів на заняттях, уроках з розвитку мовлення, зокрема навчання скла­дати розповідь. Підготовку починаємо з молодшої групи дітей. Радимо ба­тькам розвивати в малюків спочатку розмовну мову. Пропонуємо зразки запитань при спостереженні за предметами, живими об'єктами ("Хто живе в річці?", "Що рибки роблять?", "Хто водить автомобіль?" тощо). Батьки переконуються в тому, що дитині, щоб відповісти на запитання, доводить­ся придивлятися, зосередитися, віднайти правильні слова. Учителі і вихо­вателі навчають батьків (на прикладах проведених занять, уроків) як про­понувати завдання дітям за кількома прочитаними творами (де добро пере­магає зло, де співчуття скривдженому, де засуджується лихе та ін.). Саме тут конкретизується мислення, проявляється мовна активність, збагачуєть­ся словник. Учителі і вихователі проводять з батьками практичні заняття, на яких оправляють їх у складанні розповідей з власного досвіду. Тут і батьки відчу­вають труднощі в послідовності викладу думок, розповіді за планом, метою. Вони переконуються, що необхідно докласти максимум фантазії, самостійності, уміння використовувати елементарні знання побудови оповідання, казки. Педагоги записують розповіді батьків, дітей і читають або відповідають на уроках, заняттях школярам і дошкільнятам, а ті впізнають, то їх склав і з радістю повідомляють.

Вважаємо, що взаємодія педагогів і батьків у розвитку дітей не зводиться до окремих спільних заходів, це проблема кожного дня. Ефективність її вбачаємо в тому, що батьки не лише охоче беруть участь у різноманітних господарських справах школи-садка, а й виконують періодичні завдання,  спрямовані на розв'язання певних навчально-виховних завдань, сприйма­ють педагогічні рекомендації і намагаються дотримуватись їх, проявляють інтерес у різних формах розвитку малюків. Наші батьки розуміють, що коли їхня дитина не прийде до групи, класу, то вона пропустить щось дуже корисне для себе, необхідне для подальшого збагачення знань. А наша май­бутня поглиблена робота у взаємодії з батьками — розв'язання важливої проблеми формування загальнолюдських якостей особистості, що так важ­ливо на сучасному етапі розвитку суспільства.