Сайт Яблуницького НВК - Практичний психолог

Практичний психолог

Сучасний етап суспільного та економічного розвитку в Україні характеризується інтенсивною психологізацією всіх сфер соціального життя. Тому закономірно зростає кількість практичних психологів як в сфері освіти так і у інших сферах. Причиною популярності цієї професії є потреба суспільства в психологічно компетентних фахівцях. Найбільшою вона є у сфері освіти, охорони здоров’я, армії, міліції, кадрових агентствах та інших державних структурах. Зросла потреба звернення людей за психологічною допомогою не тільки у складних життєвих ситуаціях, а й в ситуаціях психологічного розвитку та самовдосконалення.

Враховуючи особливі умови праці психологів системи освіти (значна кількість консультувань як дітей так і батьків, робота з девіантними дітьми , психічні перевантаження, високі вимоги та повна відсутність супервізійної підтримки ), цілком логічно припустити, що у цьому контексті діяльності професійна деформація буде розвиватися особливо інтенсивно та масштабно.

Саме тому постає вкрай необхідною відповідна спеціальна професійна підтримка психологів в сфері освіти. У цьому контексті проблема професійної компетентності практичних психологів набуває нового звучання, змінюються критерії професійної готовності фахівця.

Професійне співробітництво психолога і педагога є важливим чинником підвищення ефективності навчально-виховного процесу в освітній установі. Актуальною є проблема пошуку і розробки різноманітних форм і способів професійного співробітництва практичного психолога і шкільного вчителя в сучасних умовах зростання вимог до освітнього рівня освіти учнів і великої кількості різноманітних психологічних проблем, що негативно позначаються на навчанні і вихованні. Особливу роль відіграє співробітництво вчителя і психолога в рішенні задач психологічного розвитку учня і збереження його здоров'я, що у даний час по своїй значимості не уступає задачам навчання і виховання.

Аналіз досліджень з проблеми. Відомі дослідження з проблеми співробітництва психолога і педагога таких авторів: Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Л.І. Божович, Г.С. Абрамова, І.В. Дубровіна, К.М. Гуревич, М. К. Акимова, Е.М. Борисова.

Найчастіше професійне співробітництво педагога і психолога в системі освіти розглядається в контексті психологічного забезпечення освітнього процесу. У цьому відношенні орієнтиром служать нормативні показники психічного розвитку дітей, що є загальними як для педагога, так і для психолога. На думку Абрамової Г. С. загальним для психолога і педагога предметом вивчення, з'ясування і застосування на практиці може бути норма психічного розвитку [1].

Психолог і представники педагогічних професій можуть і повинні знаходити загальну мову, зв'язану з розумінням можливої відповідності чи невідповідності фактів конкретного прояву психічного життя людини нормам психічного чи особистісного розвитку конкретного періоду життя. "Можливе замовлення на співробітництво педагога і психолога може і повинно будуватися як взаємодія з психологічною інформацією, поняттям норми психічного й особистісного розвитку" [1, 436].

Загальновизнано, що психологічне забезпечення педагогічного процесу в умовах дошкільної і шкільної установи є важливим напрямком діяльності дитячого практичного психолога. Педагогічний процес розглядається як система педагогічних впливів з освітніми і виховними цілями, де освіта передбачає "нагромадження" знань, умінь, навичок суспільно-історичного досвіду, а виховання має на увазі формування визначених соціальних установок (понять і принципів), ціннісних орієнтацій (морально-етичних норм), що визначають свідомість і поведінку людини. Педагогічні впливи спираються на психологічні закони і механізми онтогенетичного розвитку.

Практичний психолог включається в роботу освітньої установи як фахівець в області дитячої, педагогічної і соціальної психології. Він несе відповідальність за те, щоб професійно контролювати процес психічного розвитку учнів і забезпечувати основні психологічні умови, що найбільшою мірою сприяють цьому розвитку.

У самому загальному виді ці умови можна представити так:

- найбільш повна реалізація вікових можливостей і резервів розвитку (опора на сензитивні періоди, облік зон актуального і найближчого розвитку й ін.);

- розвиток індивідуальних особливостей учнів усередині кожного вікового періоду в ході навчання і виховання;

- створення сприятливого психологічного клімату (у класі, школі, педколективі) з урахуванням специфіки спілкування і взаємин у молодшому, підлітковому і юнацькому віці.

Головне призначення психолога в школі – відслідковувати, супроводжувати розвиток дітей. Психічний розвиток, насамперед, характеризується якісними змінами, появою новотворів, нових механізмів, нових процесів, нових структур. X. Вернер, Л. С. Виготський і інші психологи описали основні ознаки розвитку. Найбільш важливі серед них: диференціація, розчленовування єдиного елемента; поява нових сторін, нових елементів у самому розвитку; перебудова зв'язків між сторонами об'єкта [4].

У сучасній психології вивчення професійної діяльності людини займає одне з центральних місць. Провідним чинником становлення особистості спеціаліста виступає саме професійна діяльність. Безумовно, питанням взаємозв’язку в індивідуальному розвитку особистості професійної діяльності та особистісних особливостей спеціаліста приділялася значна увага (С.Д.Максименко, 1996; Е.А.Климов, 1996; А.К.Маркова, 1996).

Проблема підготовки психологів-практиків була предметом дослідження вітчизняних вчених: О.Ф.Бондаренка, С.В.Васьківської, П.П.Горностая, Т.В.Говорун, В.І.Карікаша, В.Г.Панка, Н.І.Пов’якель, Л.І.Уманець, Н.Ф.Шевченко, Н.В.Чепелєвої, Т.С.Яценко та ін. У них висвітлюються питання актуальності особистісного зростання психолога у процесі професійної підготовки, роль активних методів навчання та конкретних інтерактивних методик у цьому процесі, вплив виховного чинника на становлення особистості майбутнього психолога, наводяться конкретні системи їх професійної підготовки в вузі, особливості підготовки до різних аспектів професійної діяльності та ін.

Оскільки на сьогодні "ще не існує детально розробленої моделі спеціаліста – психолога- практика, не визначено найголовніші речі – структуру і рівень його професійної освіти; зміст підготовки психологів-практиків і критерії (методики) визначення готовності до професійної діяльності” та відповідно, соціально-психологічне забезпечення психолога- практика [ Панок В. Г. Українська практична психологія: визначення, структура і завдання // Практична психологія та соціальна робота. – 1997. 1 №10. – 1998. 1 №1. с. 5], то, на нашу думку, удосконалення соціально-психологічних умов, де б існувало супервізійне середовище для практичних психологів, яке давало б можливість власної психокорекції та можливості отримувати професійну підтримку.

Розроблена тренінгова програма передбачає проведення 12 занять тривалістю 3 години кожне. Загальна структура всього тренінгу включає необхідні елементи забезпечення психотерапевтичної групової динаміки (згуртування групи, її розвиток, завершення взаємодії) та вправи, спрямовані власне на підвищення самооцінки, моделювання конфліктних ситуацій та шляхи їх вирішення, технології тайм-менджменту та створення позитивного іміджу практичного психолога в школі.

Реалізація тренінгової програми відбувається за такою логікою:

1. Визначення учасниками індивідуальних та спільних цілей роботи в групі.Проговорювання очікувань.

2. Відпрацювання правил роботи в групі, інтеграція учасників групи.

3. Рефлексія різних аспектів інтеграції в педагогічний колектив.

4. Програвання різних ситуацій та моделювання шляхів розв’язання їх.

5. Аналіз досвіду, отриманого в процесі тренінгу.

6. Побудова власного плану інтеграції в педагогічний колектив на основі отриманого досвіду в тренінговій групі.

7. Психологічна підготовка до асиміляції отриманих знань у щоденне життя.

8. Завершення групової взаємодії.

Реалізація усіх цих стадій забезпечується підбором, компонуванням та проведенням низки вправ, поєднання яких базується на дотриманні загальних правил побудови тренінгових занять [2]. Так структура кожного заняття включає три основні частини:

1. Вступна частина (розминка). її метою є виявлення настрою учасників групи, їх активізація, налаштування на роботу в групі на певну тему; включення в ситуацію „тут і тепер".

2. Основна частина (робоча). Забезпечує власне рефлексію щодо інтеграції психолога в педагогічний колектив. У процесі реалізації основної частини відслідковується групова динаміка, виявляються актуальні стани учасників, відповідно до яких деякі елементи заняття можуть змінюватися. Тут також обговорюються як наявні ситуації, так і колишні життєві ситуації учасників. Все, що відбувається в групі, стає єдиним груповим досвідом, який усвідомлюється та інтегрується як окремими учасниками відповідно до їх індивідуальних особливостей, так і групою в цілому.

3. Завершальна частина (підсумкова чи рефлексивна). У цій частині здійснюється аналіз проведеної роботи кожним учасником, визначаються орієнтири формування перспективної лінії отриманого досвіду, проводиться обговорення загальної атмосфери роботи групи.

У процесі виконання та обговорення результатів вправ доцільним є застосування технік гештальтерапії та арт-терапії. [4; 5; 9].

Анкета Вчитель очима учнів

Анкета по визначенні здібностей учнів

Вибір однокласників

ВИЗНАЧЕННЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Визначення особист.-характерол. акцентуацій

Визначення рівня депресії

ДВОР МЕТОДИКА

Діагностика ворожості

Діагностика комплексу неповноцінності

Діагностика некерованої емоційної збудливості

Діагностика психологічної готовності до освоєння нового у пр